Праіндоєвропейська і праслов'янська двоїна майже вивітрилась з української мови. В нас залишилися тільки відголоски двоїни. Добре, що хоч так. Бо парність і двоїстість у світобудові та світовідчутті присутні тотально. У домі напроти вікон більше, ніж два. Та саме ті два конкретні вікна притягнули до себе, наче якимось незбагненним магнітом, увагу автора. Увагу Романа Садловського, який вже достатньо давно оспівав ті два вікна, але постійно цей сюжет переосмислює. За тими вікнами мусить жити якась чарівна особа, щоб потяг до тих вікон не здавався абстракцією. Так воно і є. Там живе дівчина на ім'я Аліна. Мабуть, вона навіть не здогадується, що стала ліричною героїнею і маренням поета-візуаліста. Поет її бачить і вона бачить поета. Але зв'язок наразі існує лише односторонній. А добре було б, якби перемогла все-таки двоїна.

ЛУ